Дисертації ЕПФ, правові науки
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Перегляд Дисертації ЕПФ, правові науки за Дата публікації
Зараз показуємо 1 - 2 з 2
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
Документ Институт земельных отношений в гражданском обычном праве Украины в Х - середине XIX вв. (историко-правовой аспект)(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2004) Бачур, Борис Степанович; Bachur, Borys S.Жизнедеятельность общества, уровень его цивилизованности и социальной культуры сегодня, возможно как никогда ранее, зависит от фактической реализации права. В связи с этим вопросы о содержании и форме права, его детерминантных функциях, закономерностях развития представляют особый интерес. Процесс формирования новых социальных отношений требует и новых правовых норм, и это естественно, так как всегда существовала и существует зависимость содержания права от характера изменений определенных внешних факторов. Исследование эволюции того или иного юридического института в историко-правовом аспекте придает ему особую основательность, так как те или иные юридические нормы имеют глубокие исторические корни, и изменение сущности права, его социальной природы зависит в итоге от реальных конкретно-исторических условий. Изучение права украинского народа, как и любого другого, тесно связано с изучением истории права. На протяжении многих десятилетий существовал догматический подход к исследованию юридических источников, вне связи с конкретно-историческими условиями, в которых возникли те или иные нормы права, а это приводило к неверной оценке историко-юридических явлений. Особый интерес представляет вопрос об эволюции имущественных правоотношений, и прежде всего в сфере поземельных отношений, которые регулируются всеми основными гражданско-правовыми институтами и прежде всего центральным институтом данной отрасли – вещным правом. Актуальность темы исследования. Проблема происхождения и развития земельной собственности и ее правовое регулирование чрезвычайно сложна и многогранна, так как земля всегда была и будет главным источником существования людей, основой их хозяйственной деятельности, которая определяет содержание и характер современных экономических процессов.Документ Цивільно-правове регулювання надання фінансових послуг в Україні(2023) Святошнюк, Сергій Сергійович; Sviatoshniuk, Serhii S.Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії з галузі знань 08 «Право» спеціальності 081 «Право». – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, Одеса, 2023. Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права комплексним правовим дослідженням особливостей цивільно-правового регулювання надання фінансових послуг в Україні, на основі якого розроблено нові наукові положення та внесено пропозиції з удосконалення правового регулювання відповідних суспільних відносин. Обґрунтовано висновок, що механізм цивільно-правового регулювання надання фінансових послуг – це зумовлена особливостями предмету і методу цивільно-правового регулювання система цивільно-правових засобів, за допомогою яких здійснюється спеціально-юридичний вплив на поведінку учасників правовідносин, в рамках яких надаються фінансові послуги. Доведено, що правові засоби, які входять до вказаної системи, можна поділити на регулятивні та охоронні. Регулятивні використовуються завжди, охоронні – лише за необхідності, у разі порушення або загрози порушення прав та законних інтересів учасників правовідносин, в рамках яких надаються фінансові послуги. До регулятивних відносяться: норми цивільного права, які закріплені у нормативно-правових актах і визначають модель поведінки суб’єктів цивільного права у відповідних обставинах; принципи надання фінансових послуг; договір про надання фінансових послуг як юридичний факт, на підставі якого виникає договірне зобов’язання з надання фінансових послуг; договірне зобов’язання з надання фінансових послуг. До охоронних відносяться: порушення договірного зобов’язання з надання фінансових послуг як підстава виникнення цивільних охоронних правовідносин; цивільні охоронні правовідносини, в рамках яких здійснюється захист прав та інтересів управомоченого суб’єкта і покладається відповідальність на правопорушника. З’ясовано, що характерною особливістю правового регулювання надання фінансових послуг в Україні є поєднання приватно-правових та публічно- правових засобів впливу на поведінку учасників відповідних правовідносин, що, своєю чергою, зумовлює особливості юридичних механізмів захисту прав учасників зазначених правовідносин, які полягають, з одного боку, у високому ступені державного контролю та нагляду за діяльністю фінансових установ, з другого – у закріпленні на законодавчому рівні можливості замовників (клієнтів, споживачів) фінансових послуг захищати свої права та інтереси як у судовому, так і у поза судовому порядку. Так, замовники (клієнти, споживачі) фінансових послуг можуть захищати свої права шляхом досудового вирішення спорів щодо надання фінансових послуг, звернення до суду та інших уповноважених органів. При цьому важливим є те, що замовник має право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення його прав та законних інтересів, серед яких одним із основних є право на отримання повної та достовірної інформації про фінансову послугу та про її надавача, що є достатньою для прийняття замовником рішення про отримання такої послуги або відмову від її отримання. Обґрунтовано висновок, що такі ознаки, як нематеріальність, нетранспортабельність та незбережність, властиві всім фінансовим послугам. Такі ж ознаки, як невіддільність, непостійність якості послуги, є характерними для окремих видів фінансових послуг, які охоплюються поняттям «традиційні». На відміну від них, цифровим послугам властиві ознаки віддільності та постійної високої якості, що й відрізняє їх з-поміж інших фінансових послуг. З’ясовано, що практичне значення поділу фінансових послуг на види полягає в тому, що кожний вид фінансових послуг відрізняється специфічним регулюванням, з відповідними вимогами щодо надавачів послуг стосовно їх авторизації, щодо клієнтів (споживачів), щодо порядку надання фінансових послуг, щодо реалізації наглядових на контролюючих функцій відповідних органів за додержанням вимог законодавства у сфері надання фінансових послуг тощо. Обґрунтовано висновок, що категорія «фінансовий засіб» є ширшою ніж категорія «фінансовий актив», тому що охоплює собою також банківські метали та фінансові інструменти. Тому визначення поняття фінансової послуги у Законі України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» від 14.12.2021 р. як операції з фінансовими засобами значно розширює можливості учасників ринку фінансових послуг. Констатовано, що визначення поняття «фінансові інструменти» у законодавстві України є фрагментарним і має бути розширено; за основу для визначення даного поняття доцільно взяти відповідні положення Директиви Європейського парламенту і Ради від 15.05.2014 р. «Про ринки фінансових інструментів та про внесення змін до Директиви 2002/92/ЄС та Директиви 2011/61/ЄС». Пропонується у підпункті 64 пункту 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» від 14.12.2021 р. № 1953-IX при визначенні поняття «фінансова послуга» закріпити термін «діяльність» і викласти визначення поняття фінансової послуги так: «діяльність надавача з реалізації операції або операцій, з фінансовими засобами, що здійснюються в інтересах інших осіб, ніж надавач такої фінансової послуги, а також послуги, прямо визначені спеціальними законами як фінансові послуги». Трактування фінансової послуги як діяльності дозволить узгодити визначення поняття фінансової послуги у Законі України від 14.12.2021 р. «Про фінансові послуги та фінансові компанії» із загальними положеннями про послуги, закріпленими у главі 63 Цивільного кодексу України, та доктринальними положеннями, які характеризують послугу як об’єкт цивільних прав. З’ясовано, що правовідносини з надання фінансових платіжних послуг характеризуються поєднанням як приватно-правових, так і публічно-правових елементів. Наявність публічно-правових елементів у відносинах з надання платіжних послуг, які є за своєю сутністю цивільно-правовими, зумовлена особливим статусом учасників цих відносин та предметом договорів про надання платіжних послуг. Співвідношення приватно-правових і публічно- правових елементів у відносинах з надання фінансових платіжних послуг зумовлює їх специфіку. Зроблено висновок, що положення ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» місять категорії, які не властиві відносинам з надання послуг, зокрема «загальна вартість замовлення». З огляду на це, пропонується положення ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» викласти в такій редакції: «У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості роботи (послуги)». Доведено, що специфіка відносин з надання платіжних послуг зумовлює ретельну регламентацію умов передачі певних функцій та процесів на аутсорсинг, вимог до осіб, якіможуть бути залучені на умовах аутсорсингу, порядок їх залучення та власне здійснення самого аутсорсингу. З’ясовано, що специфіка аутсорсингу у сфері надання платіжних послуг виявляється у тому, що коло третіх осіб, які можуть залучатися надавачами платіжних послуг, обмежено юридичними особами, а предмет договору окреслений виконанням окремих операційних функцій, пов’язаних із наданням платіжних послуг. Враховуючи окремі положення нормативно-правових актів, судову практику та доктринальні положення, які визначають сутність договору аутсорсингу, запропоновано власне визначення поняття договору аутсорсингу у сфері надання платіжних послуг. Договір аутсорсингу у сфері надання фінансових послуг – це домовленість сторін, за якою одна сторона (аутсорсер) за завданням іншої сторони (замовника) зобов'язується вчинити певні дії, що зумовлені операційними функціями, які йому передав замовник, а інша сторона (замовник) зобов’язується прийняти виконане та оплатити виконавцеві зазначену послугу.