Дисертації ФПСР

Постійне посилання зібрання

https://dspace.onu.edu.ua/handle/123456789/16822

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 9 з 9

Психологія копінг-поведінки: системне моделювання
(2013-12-17) Родіна, Наталія Володимирівна; Родина, Наталья Владимировна; Rodina, Nataliia V.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 – загальна психологія, історія психології. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. – Київ, 2012. У дисертації досліджується актуальна проблема формування копінг-поведінки в ситуаціях життєвої кризи. Проведено теоретичний аналіз основних методологічних підходів до вивчення копінгу. Психодинамічну парадигму застосовано як комплексний підхід, що враховує як свідомі, так і несвідомі психологічні механізми. Обрано системний аналіз з огляду на те, що він є дієвою методологією, яка дозволяє виявити найбільш загальні принципи подолання життєвої кризи. Розроблено системну модель формування копінг-поведінки. В цій моделі зовнішнє середовище і особистість, що долає, розглядаються як цілісна єдина система, що складається з шести елементів, чи підсистем, а саме: стресор (життєва криза), фактори середовища, що мали вплив у онтогенезі, актуальні вимоги зовнішнього середовища, несвідоме, свідомість та копінг-стратегії. Емпірична верифікація моделі ґрунтується на спільному використанні якісної та кількісної методології. Наведено типологію життєвих криз, що ґрунтується на теорії потреб А. Маслоу. Життєві кризи досліджувались на прикладі двох полярних ситуацій: загрози життю і загрози самоактуалізації. Побудовано ієрархічну трирівневу модель, яка містить дві ситуаційно неспецифічні категорії вищого порядку: копінг, що вимагає зусиль, і копінг, що уникає. Шляхові діаграми, отримані за допомогою моделювання структурними рівняннями, довели зростання ролі несвідомих тенденцій у формуванні копінг-поведінки в ситуаціях загрози життю. Наведено класифікаційні моделі, що відмежовують суб’єктів, що долають адаптивно, від тих, що долають неадаптивно. Запропоновано психодіагностичні методи для вимірювання копінгу в різних ситуаціях: нові версії психометричного тесту WOCQ і авторська проективна методика МВАС. На основі отриманих даних розроблено комплекс психокорекційних заходів для ефективного подолання. Успішна емпірична верифікація моделі формування копінг-поведінки доводить, що наведена концептуальна схема має широкі перспективи щодо дослідження різних психологічних феноменів. Окреслюються напрямки майбутніх системних досліджень копінгу.
Психологические кризис и консультирование как творческие процессы
(2010) Шрагина, Лариса Исааковна; Шрагіна, Лариса Ісаківна; Shragina, Larisa I.
Показано, что психологический кризис протекает как творческий процесс, это позволяет применять закономерности функционирования психики в творческом процессе при консультировании.
Субъективный шаг времени как один из факторов делинквентного поведения
(2013) Коваль, Анна Шамильевна; Коваль, Ганна Шамілівна; Koval, Hanna Sh.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.06 – юридическая психология. – Харьковский национальный университет внутренних дел. – Харьков, 2013. Диссертационное исследование посвящено изучению субъективного шага времени как одного из факторов делинквентного поведения подростков. Проанализированы современные теоретические подходы к изучению психологии времени и проблемы возникновения делинквентного поведения подростков. Выявлено, что большая часть делинквентных подростков обладает субъективным шагом времени со значением τ от 0,95 с до 1,5 с, что обусловливает ее принадлежность к меланхолоидной группе. Данная тенденция подчеркивает особую роль слабой нервной системы в усилении риска формирования делинквентного поведения. Преобладающее количество подростков основной группы на момент совершения деликта находились в последней четверти второго периода С – периоде биоэнергетического минимума, характерного спадом эмоциональных, физических, психических, психосоматических ресурсов индивида и являющихся критическим из-за возможности возникновения различных форм девиантного и делинквентного поведения. Полученные данные подтверждают особую роль социальной ситуации развития, провоцирующей или тормозящей проявление возрастных обострений, обусловливающих кризисные проявления данного возрастного периода. Определено содержание базисных влечений, актуальных склонностей и потребностной сферы делинквентных подростков, заметно отличающие их от законопослушных подростков-школьников: демонстративность, бегство в мир вымысла и лжи; деструктивное Я, обесценивание ценностей мира и внутренних цен-ностей; отсутствие анализа своих противоречивых, иногда взаимоисключающих влечений, безмерное расширение Я, что обычно чревато ограничением круга интересов, закрытостью к новой информации, отсутствием адекватных межличностных отношений и т.д. Демонстрация в основной группе по всем шкалам нулевых реакций свидетельствует о том, что влечения делинквентов имеют крайнюю степень напряженности, что способствует спонтанному, неадекватному принятию решений и, как следствие, девиантному и делинквентному поведению. Обнаружено, что структура выраженности типов акцентуации в исследуемых выборках различна: в основной группе испытуемых наиболее выражен эпилептоидный тип акцентуации. Особенности характерологической сферы, присущие эпилептоидам, могут являться триггерами делинквентного поведения. Разработан психологический метод, который, с использованием дискриминантной функции, позволяет определить склонность подростков к делинквентному поведению, а также личностные особенности, способствующие его возникновению и формированию.
Індивідуально-психологічні та культурно-історичні особливості символіки сновидінь особистості
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2019) Перевязко, Лілія Петрівна; Перевязко, Лилия Петровна; Pereviazko, Liliia P.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук (доктора філософії) за спеціальністю 19.00.01 «Загальна психологія, історія психології». – Одеський національний університет імені І.І. Мечникова (м. Одеса), 2019. В даному дослідженні вивчаються особливості символіки сновидінь у світлі концепції позачасовості несвідомого. Встановлено, що позацивілізаційний і позаісторичний характер мають такі персони в сновидіннях, як батько, мати, чоловік, син, дочка, діти, брат, сестра, близькі родичі, предки, знамениті і відомі особистості, персонажі міфології, фольклору та казок, дух або духи, привиди тощо. Показано, що майже всі тривожні і агресивні сюжети носять позацівілізаційний і позаісторичний характер, також як і більшість сюжетів про смерть. Виявлено основні особливості організації сновидійної реальності сучасної особистості і зазначено, що вода є найбільш важливим символом в сновидіннях респондентів. Показано, що найчастішими є сюжети, які пов'язані з подіями попереднього неспання, а також сюжети ширяння, польоту, падіння, еротичні сновидіння, сюжети переслідування та пов'язані з відчуттями тривоги і занепокоєння, веселі, святкові сюжети, сюжети появи вже померлих людей в образі живих. Створено класифікацію сюжетних ліній в сновидіннях респондентів за сімома типами: сюжети, пов'язані з тривогою і страхами, які описують блокаду потреби, агресивні сюжети, трансцендентні, емоційно позитивні сюжети, а також сюжети загрози і переслідування і сюжети, в яких зникає межа між життям і смертю. Побудовано модель організації символічного простору в сновидіннях на основі двох розмірностей: перша з яких відображає континуум «знеособленість - міжособистісність», а друга розмірність відображає суб'єктивне емоційне навантаження, пов'язане з символами в сновидіннях. Встановлено взаємозв'язки структури особистості і особливостей сновидческой реальності. Зазначено, що механізм проекції сприяє тому, що символічний зміст сновидінь набуває емоційно насиченого, нерідко загрозливого характеру, а сюжетні лінії носять негативний зміст. Доведено, що слабкість Его-функцій призводить до насиченості сновидінь тривожно-фобічними сюжетами.
Психологічні особливості емоційної експресії у представників професій з високим емоційним навантаженням
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2022) Толмачевська, Вікторія Олександрівна; Tolmachevska, Viktoriia O.; Толмачевская, Виктория Александровна
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія». – Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, Одеса, 2022. Історія концептуалізації емоційної експресії як здатності людини до прояву емоцій на сьогодні оформилася у три основні напрямки: розгляд фізіологічної складової експресивності, експресивність з точки зору філології та експресію в психології. У вітчизняному просторі з’явилися інтегративні моделі емоційної експресії, але й досі цей феномен не є розглянуто детально. Роботу присвячено вивченню місця емоційної експресії в структурі індивідуальних властивостей у представників професій з високим емоційним навантаженням. До таких професій безпосередньо відносяться спеціалісти, котрі працюють в системі людина-людина. Наведено різноманітні концепції та підходи вивчення цього феномену. Визначено характер взаємовідношення фізіологічного та психосоціального компонентів емоцій. В контексті дослідження емоції розглядаються як інтегральне утворення та складна система з різноманітним набором факторів. Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та емпіричному вивченні психологічних особливостей емоційної експресії у представників професій з високим емоційним навантаженням. Проведене дослідження дає змогу розглянути емоційну експресію не тільки у вигляді прояву емоцій, але й як складне та багатогранне явище, що охоплює такі складові, як: емоційний інтелект, психологічні особливості особистості в контексті професійного становлення, професійну деформацію, емоційне вигорання та психологічні механізми захисту стрес. Кожна із зазначених складових має великий вплив на емоційну реакцію, тому доцільно 3 проводити подальше дослідження комплексно для повного відображення поняття емоційної експресії. Дослідження ґрунтується на припущенні про те, що емоційна експресія у представників професій з високим емоційним навантаженням характеризується рядом психологічних особливостей переживання та прояву власних емоцій, розпізнаванням почуттів інших людей; а проведення психокорекційних заходів, розроблених для кожної з групи досліджуваних, при різних варіаціях прояву, сприятиме прояву експресивної реакції соціальним шляхом з урахуванням особистих потреб та потреб оточуючих, що дозволить зменшити психоемоційну напругу, прояви емоційного вигорання та професійної деформації і вплинути на якість комунікації. Наукова новизна та теоретичне значення дисертаційного дослідження полягають в тому, що вперше: -концептуалізовано проблематику вивчення феномена емоційної експресії у представників професій с високим психоемоційним навантаженням; - поглиблено та уточнено зміст наукових понять, які розкривають проблему емоційної експресії, розширено наукові уявлення про вплив емоційної експресії на продуктивність праці та емоційну стабільність у професійній діяльності медичних працівників - виявлено специфіку: емоційного інтелекту, психологічних особливостей особистості в контексті професійного становлення, емоційної спрямованості фрустраційної реакції на стрес, професійної деформації, емоційного вигорання та психологічних механізмів захисту від виду посадових обов'язків та тривалості трудового стажу. - виявлено особливості прояву змінних емоційної експресії на особистісному та міжособистісному рівні у групах лікарів та медсестер, - встановлено та обґрунтовано форми прояву емоційної експресії – активну, реактивну та нейтральну, представлено взаємозв’язок структури 4 психоемоційної сфер з активною, реактивною та нейтральною формами прояву емоційної експресії; - деталізовані рівні емоційної експресії в різних соціальних контекстах; виокремлено індивідуально-психологічні характеристики особистісного профілю осіб з різними формами прояву емоційної експресії; - встановлено предиктори прояву екстрапунітивної, інтрапунітивної та імпунітивної емоційної реакції особистості медиків в умовах професійного психоемоційного навантаження; - розроблено методичні рекомендації для психоемоційної корекції та підтримки медичного персоналу відповідно до основного типу реакції – реактивна/активна. Розроблена авторська програма психологічної корекції для представників професій з високим рівнем емоційного навантаження, допомогла розширити сприйняття важливості теми емоцій та емоційної експресії не тільки як особистісної складової, а також як чинника, що впливає на ефективність праці та спілкування; напрацювання умінь управління і корегування емоційними реакціями; розуміння емоцій інших людей, зниженню психоемоційної напруги, тощо. На основі проведеного дослідження розроблено методичні рекомендації для практичних психологів з урахуванням розвитку емоційної чутливості та розуміння власних станів та контролю емоційних реакцій, з урахуванням психологічних особливостей досліджуваної групи. Результати дослідження впроваджено у роботу комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний госпіталь Інвалідів та ветеранів війни» ООР» (довідка № 286 від 15.03.2021 р.), санаторію «Орізонт» ДП «Південь-Курорт-Сервіс» м. Білгород-Дністровський, смт. Сергіївка (довідка № 0113/325 від 15.09.2021 р.); у навчально-виховний процес Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (довідка про впровадження № 53 від 2.09.2021 р.), ФОП Самара Ольга О.Є., Психологічна студія Ольги Самари «Совунья» (довідка про впровадження № 5 19 від 13.08.2021р.) і використовуються в процесі викладання професійноорієнтованих дисциплін «Диференційна психологія», «Психологія емоцій», «Психокорекція», «Психологічна гігієна та психопрофілактика в охороні психічного здоров’я, психологічного благополуччя особистості», «Психодіагностика», «Біопсихосоціальні детермінанти психічного здоров’я» та ін.
Проактивне подолання стресових ситуацій особистістю
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2015) Бірон, Богдан Володимирович; Бирон, Богдан Владимирович; Biron, Bohdan V.
Актуальність проблеми дослідження. Нестабільна політична і соціально-економічна обстановка в країні, активне реформування всіх сфер суспільного життя призводить до зростання психоемоційного навантаження на сучасну людину. В останні десятиліття в психологічній науці істотно підсилився інтерес до проблеми вивчення суб'єкта, що стикається із ситуаціями стресу, особлива увага при цьому приділяється копінгу (І. Ф. Аршава, В. О. Бодров, О.Р. Ісаєва, Е. Л. Носенко, Н. В. Родіна). Широкий інтерес з боку психології до вивчення стресу та його подолання призвів до створення численних теорій копінгу (Р. С. Лазарус, С. Фолкман, С. Е. Гобфолл, К. С. Карвер, М. Ф. Шеєр та ін.), переважна більшість яких спрямовані на вивчення реактивного копінгу – взаємодії суб’єкту зі стресовими ситуаціями, що вже сталися, або відбуваються у даний час. Наразі вже розпочались активні дослідження копінгу, спрямованого на майбутні стресори, зокрема проактивного копінгу. Низка авторів розглядають його як превентивний конструкт, який відповідає за акумуляцію ресурсів і здобуття навичок, спрямованих на підготовку до можливих стресів взагалі (Л. Дж. Еспінволл, С. Е. Тейлор, К. Ауеханд), інші роблять увагу на ролі проактивного копінгу в акумуляції ресурсів для особистісного зростання та прямування до цілей, що сприймаються як виклики (Р. Шварцер, Ш. Тауберт, Г. С. Шмітц, Е. Грінгласс) і розцінюють його як ієрархічно вищу форму подолання (О. С. Старченкова, І. Гань). Але єдина думка щодо чинників детермінації проактивного копінгу відсутня, не розкриті питання принципової різниці між ним та іншими видами копінгу, не визначено, наскільки спільним є їхнє конструктне поле. В психології особистісні копінг-ресурси і копінг-стратегії концептуально розглядаються як окремі структурно-функціональні одиниці (Р. Моос, Ч. Дж. Голаган, О. Р. Ісаєва), між якими виявляються спільні особливості. Проактивний копінг та широкий спектр особистісних ресурсів, що впливають на його реалізацію, щільно пов’язані між собою (Р. Шварцер, Е. Грінглас, К. Дж. Мейрінг, Дж. Морінг), існує диспозиційна детермінація не тільки особистісних ресурсів, але й проактивного копінгу (Е. П. Гембрик, Д. М. Мак-Корд). Залишається відкритим питання про універсальність та порівняльну участь кожного з копінг-ресурсів у проактивному подоланні, а такий конструкт як автентичність особистості навіть не вивчено у якості копінг-ресурсу. Стреси, що виникають під час навчання у ВНЗ, широко досліджувались закордонними авторами (Б. М. Гадзелла, Д. В. Ґінтер, Г. Л. Фулвуд, В. В. Краснова), проте у вітчизняній психології ці дослідження відбуваються переважно у якісному, ніж у кількісному аспекті (С. М. Панченко, П. І. Сахно, Г. Е. Овчаренко, Н. К. Лебідь), тому суттєво бракує інформації про поширеність стресових ситуацій та особливості реакцій на них. Проактивний копінг та пов’язані з ним копінг-ресурси вважаються важливими психологічними конструктами, здатними підвищувати якість життя у студентському віці та забезпечувати ефективне подолання стресу (Е. Грінглас, Т. Пасіковський, С. Сол, Е. Мойер, Л. Бертон, Л. Нельсон). Залишається відкритим питання щодо ключової ролі проактивного копінгу. Також детально не з’ясовано, якими особливостями фізичного та психологічного здоров'я характеризуються особи, здатні активно використовувати стратегії проактивного подолання. Виходячи з актуальності дослідження проактивного копінгу, суперечливості його концепцій, комплексності та багатогранності його проявів у повсякденному житті, була визначена тема дисертації: «Проактивне подолання стресових ситуацій особистістю». Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукової тематики кафедри загальної та соціальної психології Одеського Національного університету імені І.І. Мечникова «Соціально-психологічний та культурно-історичний потенціал особистості в умовах соціальних змін у суспільстві» (державний реєстраційний номер – 0107V007980). Тему дисертаційного дослідження було затверджено вченою радою ІМЕМ Одеського Національного університету імені І.І. Мечникова (Протокол №1 від 19.09.2013 р.) та узгоджено Міжвідомчою радою з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні (Протокол № 10 від 17.12.2013 р.). Мета дослідження: теоретичне обґрунтування та емпіричне дослідження сутності проактивного копінгу, його передумов, ролі у підвищенні якості життя особистості. Для досягнення мети були визначені наступні задачі дослідження: 1. Проаналізувати теоретичні підходи до проблеми проактивного подолання стресових ситуацій особистістю та оцінити сучасний стан досліджень. 2. Обґрунтувати психодіагностичний інструментарій для вивчення досліджуваних конструктів та провести його психометрично обґрунтовану соціокультурну адаптацію на україномовній вибірці. 3. Визначити сутність проактивного копінгу та його місце в системі інших видів копінгу, ситуативних та диспозиційних чинників. 4. Вивчити особистісні копінг-ресурси проактивного подолання та оцінити адекватність критеріїв диференціації копінг-ресурсів та копінг-стратегій. 5. Дослідити значення проактивного копінгу в забезпеченні якості життя особистості на прикладі подолання стресів, що виникають під час навчання у ВНЗ. Об'єкт дослідження: проактивне подолання. Предмет дослідження: особливості проактивного подолання стресових ситуацій особистістю під час навчання у ВНЗ. Методологічну основу дослідження склали фундаментальні принципи системного та системно-генетичного підходів (С. Д. Максименко, А.І. Уйомов, Н.В. Родіна, B. C. Мерлін, У. Матурана, Ф. Варела), що спрямовані на виявлення основних закономірностей виникнення і розвитку психіки як єдиного цілого; провідні положення культурно-гуманістичної психології (Г.С. Костюк), які пояснюють поведінку особистості через її саморух, саморозгортання та самоактивність; підходи феноменологічної теорії особистості (К. Роджерс, О.М. Кочубейник, А.М. Вуд), які розглядають актуалізаційну тенденцію як внутрішню властивість життя, що відбиває прагнення людини до розвитку, зростання і збільшення своїх можливостей; здобутки суб'єктно-вчинкової парадигми (С.Л. Рубінштейн, В.А. Роменець, В.О. Татенко), яка передбачає розуміння людини як цілісної самодіяльної субстанції, здатної до вищої форми душевно-духовної активності; принцип реципрокного детермінізму соціально-когнітивної теорії (А. Бандура, Р. Шварцер, М. Єрузалем), згідно з яким оточуюче середовище, поведінка, внутрішні особистісні цінності – реципрокно детермінують одна одну; положення позитивної психології (М. Селігман, А. Антоновський, І.І. Галецька, В.А. Буланов, М. Розенбаум, Р. Шварцер) використовувались у зв’язку з тим, що в ній напрацьовано чимало досягнень в ідентифікації, класифікації і вимірюванні «позитивних» рис характеру. Також при адаптації іншомовних психодіагностичних методик до соціально-культурних особливостей україномовної популяції використовувались положення етнонаціональної психології (І.В. Данилюк) про психічний склад етнічної спільноти, принципи психолінгвістичного підходу (Л.В. Засєкіна), що стосувались вивчення мовної особистості у сучасному соціальному просторі, моделі технологічного підходу до вибору методик для оцінки психологічного потенціалу особистості (В.І. Подшивалкіна). Методи дослідження. Теоретичні: аналіз, синтез, порівняння, класифікація та систематизація сучасних наукових досліджень, що застосовувалися для узагальнення теоретико-методологічних основ вивчення проактивного подолання стресових ситуацій особистістю та визначення концептуальних засад дослідження передумов проактивного копінгу, зокрема особистісних копінг-ресурсів, та його ролі в забезпечені якості життя. Емпіричні: бесіда, анкетування, тестування. З метою збору біографічних даних про респондентів застосовувалася спеціально створена анкета. Для діагностики подолання і його форм застосовувався опитувальник проактивного копінгу PCI (Е. Грінгласс, Р. Шварцер, Ш. Тауберт, адаптація здійснювалася автором дисертації). Для вивчення структури особистості використовувався класифікатор темпераментів Д. Кейрсі (переклад П.А. Козляковського). Для вивчення специфічних особистісних ресурсів застосовувалися шкала проактивної установки PAS (Р. Шварцер, адаптація здійснювалася автором дисертації), шкала загальної самоефективності GSES (Р. Шварцер і М. Єрусалем, адаптація І.І. Галецкої), шкала автентичності AS (А.М. Вуд, П.А. Лінлі, Дж. Малтбі, М. Баліусіс, С. Джозеф, адаптація здійснювалася автором дисертації), шкала відчуття когеренції SOC (А. Антоновський, адаптація І.І. Галецької), шкала самоконтролю SCS (М. Розенбаум, адаптація здійснювалася автором дисертації). Характеристики стресових подій і реакцій на них діагностувалися за допомогою опитувальника стресових подій студентського життя SSI (Б.М. Гадзелла, Д.В. Ґінтер та Г.Л. Фулвуд, адаптація здійснювалася автором дисертації). Особливості діяльності студентів оцінювалися за допомогою збору даних про успішність навчання. Математичні: розрахунок описових статистик, кореляційний аналіз (коефіцієнти r Пірсона та τb Кендалла), регресійний аналіз (простий лінійний та множинний лінійний), факторний аналіз (експлораторний та конфірматорний), моделювання структурними рівняннями, моделювання на основі нейронних мереж. У якості психометричних характеристик шкал і опитувальників здійснювався розрахунок внутрішньої узгодженості за критерієм ω Макдональда, ретестової надійності та інших психометричних індексів. Математичний аналіз емпіричних даних здійснювався за допомогою статистичних програмних пакетів IBM SPSS Amos 22.0.0, IBM SPSS Statistics 22.0.0 та R 3.1.2. Організація і база дослідження. Вибірку дослідження склали студенти українських вищих навчальних закладів. Загалом досліджено 523 студенти, основна вибірка – 450 осіб. Дослідження проводилось в Західному та Південо-Східному регіонах України. Західноукраїнську підвибірку склали студенти Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки (м. Луцьк), Українського католицького університету (м. Львів), Львівського національного аграрного університету (м. Львів), Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ), Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (м. Чернівці). Підвибірку респондентів, що мешкають у Південно-Східному регіоні склали студенти Одеського університету внутрішніх справ (м. Одеса), Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (м. Одеса), Херсонського державного університету (м. Херсон), Макіївського економіко-гуманітарного інституту (м. Макіївка). Вибірка дослідження ретестової надійності склала 100 осіб. Наукова новизна і теоретичне значення дослідження. Вперше: – виявлено сутнісні ознаки проактивного копінгу, що принципово відрізняють його від інших видів копінгу, та сформульовано основні системні параметри проактивної особистості; – обґрунтовано відносну незалежність проактивного копінгу від диспозиційних і середовищних чинників та висвітлено визначальну роль в проактивному подоланні параметрів власної активності суб'єкту; – співвіднесено мотиваційно-потребову структуру особистості з конструктами подолання та встановлено рівень потреб, яким відповідає проактивний копінг; – уточнено спектр ресурсних чинників проактивного подолання та виявлено роль компонентів автентичності особистості як внутрішніх копінг-ресурсів – переглянуто основи диференціації конструктів подолання на особистісні копінг-ресурси та копінг-стратегії та запропоновано нові, більш адекватні критерії (темпоральні характеристики виникнення стресору та ступінь його визначеності); – введено поняття «копінг-вектор» та охарактеризовано проактивний копінг-вектор; – розкрито виняткове значення проактивного копінгу у підтриманні фізичного та психологічного здоров'я особистості, сприянні здоровому способу життя та образу мислення. Практична значимість. Створено валідні та надійні українські версії методик, а саме опитувальник проактивного подолання (PCI), шкала проактивної установки (PAS), шкала автентичності (AS), шкала самоконтролю (SCS), опитувальник стресових подій студентського життя (SSI). Це розширить методичний арсенал вітчизняних психологів і дозволить широко використовувати дані методики в психодіагностичній практиці. Теоретичні та емпіричні результати дослідження включено до лекційних та практичних занять курсів «Клінічна психологія», «Психологічна діагностика», «Психологія копінгу» тощо. Результати дослідження впроваджувались протягом 2010-2014 рр. на базі Херсонського державного університету (акт про впровадження № 01-24/2761 від 03.11.2014 р.), Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (акт впровадження № 03-31/02/2941 від 19.09.2014 р.) та ТОВ «Склад Ума» (акт впровадження № 1/04.15 від 03.04.2015 р.) Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та результати дисертаційного дослідження обговорювалися на наукових конференціях, а саме: Третя міжнародна науково-практична конференція «Культурно-історичний та соціально-психологічний потенціал особистості в умовах трансформаційних змін у суспільстві» (Одеса, 2011), 66-а наукова конференція професорсько-викладацького складу і наукових працівників Одеського Національного університету імені І.І. Мечникова (Одеса, 2011), Шоста міжнародна науково-практична конференція «Духовність у становленні та розвитку особистості» (Київ-Вінниця, 2012), Міжнародна науково-практична конференція молодих учених та студентів «Актуальні проблеми сучасної психології (Одеса, 2012), Четверта міжнародна науково-практична конференція «Культурно-історичний та соціально-психологічний потенціал особистості в умовах трансформаційних змін у суспільстві» (Одеса, 2012), Четверта міжнародна науково-практична конференція «Особистість у сучасному світі: проблеми розвитку та психологічної допомоги» (Ніжин, 2013), Дев’ята міжнародна науково-практична конференція «Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні та прикладні проблеми (Київ, 2014), Всеукраїнська конференція «Актуальні проблеми прикладної психології» (Київ, 2014). Публікації. Зміст та результати дослідження відображено у 8 публікаціях, з яких 7 одноосібних статті у наукових фахових виданнях ДАК МОН України та 1 одноосібна стаття у фаховому закордонному виданні. Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Основний зміст дисертації викладено на 197 сторінках. Робота містить 47 рисунків, 33 таблиці, 8 додатків на 22 сторінках. Список використаних джерел нараховує 248 найменування (180 джерел іноземною мовою).
Психологічні особливості порушення харчової поведінки
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2022) Капталан, Наталя Михайлівна; Kaptalan, Natalia M.; Капталан, Наталья Михайловна
Дисертацію присвячено вивченню психологічних особливостей порушення харчової поведінки. Здійснено теоретико-методологічний аналіз проблеми порушень харчової поведінки в зарубіжній та українській психології. В науці зміст харчової поведінки формувався у органіко-психічному та психологічно-соціокультурному напрямках, згідно яким харчова поведінка як індивідуальне ціннісне ставлення до їжі формує орієнтацію на образ власного тіла та набуває різних соціальних форм: починаючи з ухилення від морального або естетичного контролю за власною поведінкою, та завершуючи сферою найбільшого «психологічного ураження» - самоактуалізації особистості та її адаптивних здібностей. Особлива роль у формуванні розладів харчової поведінки належить як соціальним, так і психологічним чинникам: підвищеній особистісній тривожності, віковим проявам дисморфофобії у підлітковому віці, хронічному стресу, внутрішньосімейній невротизації, домашньому насильству. Стійкість харчових порушень пояснюється їхньою щільною кореляцією з емоційною сферою особистості та орієнтацією на підсвідомі способи психологічного захисту. Для української науки дослідження психологічних особливостей порушення харчової поведінки є інноваційним, але доробки українських науковців доводять його значення та необхідність подальшої розробки. Термін «харчова поведінка» у вітчизняній психології визначається як сукупність проявів активності особистості в процесі харчування, відповідні якісно-кількісні характеристики та зміни раціону харчування, ціннісне ставлення до їжі та стереотипи її споживання у повсякденних та стресових умовах, орієнтація на образ власного тіла та активність з його покращення тощо. Констатовано, що група респондентів з високим ризиком виникнення порушень харчової поведінки характеризується вираженими перфекціоністськими тенденціями. Це проявляється не тільки у загальному показнику перфекціонізму, але й у тенденції завдяки різним проявам перфекцінізму переживати внутрішньоособистісний конфлік, коли особи, психологічно схильні до порушень харчової поведінки, пред’являють собі та оточуючим високі вимоги, але вимоги оточуючих до них самих сприймають як нереалістичні або завищені. Оскільки індивідуальні особливості порушень харчової поведінки завжди детермінуються суб’єктивно, імпульсивність розглядається як характеристика особистості, схильної до дій, без чіткого усвідомлення можливих наслідків для себе. Саме імпульсивність запускає механізми незапланованих вчинків, де часова характеристика психіки потребує негайного позитивного підкріплення. Імпульсивність виконує функцію одного з предикторів формування психологічної схильності до порушень харчової поведінки, яка щільно пов'язана з перфекціонізмом. Тобто, імпульсивність спрямовує поведінку на реалізацію без попереднього усвідомлення наслідків. У представниками груп з помірним та сильним проявом порушень харчової поведінки констатована наявність спільних рис, як-от: переживання труднощів у реалізації відстроченої відповіді на стимули, пов'язані з отриманням миттєвих реакцій, потреба у позитивному підкріпленні вчинків з боку оточуючих тощо. Констатовано проблеми у пролонгованій оцінці власних вчинків, компульсивність, прагнення діяти за першим спонуканням та мотивувати власні дії емоціями. Респонденти з групи з високим ризиком формування порушень харчової поведінки на когнітивному рівні усвідомлюють, що це є для них серйозною проблемою, оскільки часто має небажані, а інколи і важкі наслідки. Провідна роль імпульсивності як елементу порушень харчової поведінки полягає у складності контролю за харчовою поведінкою, коли їжа стає легким та перевіреним засобом відволіктися від психологічних проблем (тривога, занижена самооцінка, невпевненість, низка невдач та ін.). До можливих негативних наслідків імпульсивного споживання їжі можна віднести не тільки зниження самооцінки, але й появу негативного емоційного настрою відразу після вживання некорисних продуктів. В результаті проведеного емпіричного дослідження психологічних особливостей порушень харчової поведінки виділено три групи, представники кожної з яких мають загальні стилі порушень харчової поведінки, емоційні, особистісні особливості та виражені ризики формування психологічної схильності до посилення порушень харчової поведінки. Стійкість харчових порушень пояснюється їхньою щільною кореляцією з емоційною сферою особистості та орієнтацією на підсвідомі способи психологічної захисту. Для української науки дослідження психологічних особливостей порушення харчової поведінки є інноваційним, але доробки українських науковців доводять його значення та необхідність подальшої розробки. Термін «харчова поведінка» в вітчизняній психології визначається як сукупність проявів активності особистості в процесі харчування, відповідні якісно-кількісні характеристики та зміни раціону харчування, орієнтація на образ власного тіла та активність з його покращення тощо. Констатовано, що група респондентів з високим ризиком виникнення порушень харчової поведінки характеризується вираженими перфекціоністськими тенденціями. Це проявляється не тільки у загальному показнику перфекціонізму, але й у тенденції завдяки різним проявам перфекцінізму переживати внутрішньоособистісний конфлікт, коли особи, психологічно схильні до порушень харчової поведінки, пред’являють собі та оточуючим високі вимоги, але вимоги оточуючих до них самих сприймають як нереалістичні або завищені. Оскільки індивідуальні особливості порушень харчової поведінки завжди детермінуються суб’єктивно, імпульсивність розглядається як характеристика особистості, схильної до дій, без чіткого усвідомлення можливих наслідків для себе. Саме імпульсивність запускає механізми незапланованих вчинків, де часова характеристика психіки потребує негайного позитивного підкріплення.
Психологічні особливості управлінського потенціалу особистості ІТ-фахівця
(Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, 2019) Максименко, Наталія Леонідівна; Maksymenko, Nataliia L.
В даному дослідженні вивчається управлінський потенціал, його складові та особливості реалізації у професійній діяльності IT-фахівця. Побудовано системну модель даного феномена, яка складається з восьми умовних блоків: «Соціально-демографічні чинники», «Особистісні риси», «Ціннісні орієнтації», «Інтелектуально-творчий потенціал», «Лідерський потенціал», «Мотивационно-діяльнісний потенціал», «Соціально- комунікативний потенціал» і «Ефективність управлінської діяльності». Проведено психометричний аналіз авторських методик дослідження управлінського потенціалу ІТ-фахівців, набір яких включає опитувальники і процедуру асесмент-центру, підтверджено їхню валідність. Розроблено систему ґрейдів як об'єктивний критерій професійної ефективності. Вивчено особливості складових управлінського потенціалу та показано, що вектор ціннісних орієнтацій у досліджених ІТ-фахівців характеризується владністю, потребою у свободі дій і конкурентністю, вільним ставленням до існуючих норм і правил в організації, що може гальмувати колективну діяльність. Доведено, що предикторами мотивації професійної діяльності виступають сумлінність, відкритість досвіду, толерантне лідерство. Виявлено, що відкритість досвіду в поєднанні з толерантним лідерством є передумовою рішучості в просуванні організаційних змін. Проаналізовано структуру соціально-комунікативного потенціалу особистості, в якому виділено два блоки показників: блок професійного спілкування та особистісні особливості спілкування. Визначено, що такі «м'які навички» в складі управлінського потенціалу, як соціальний інтелект, абстрактне мислення, рішучість, домінантність, внутрішня мотивація, комунікативність, стійкість до емоційних навантажень, відкритість, сприйнятливість до будь-якого виду знань є предикторами ефективної діяльності. Сформовано дві взаємодоповнюючих класифікації стилів керівництва в IT-сфері: за ступенем включення в організаційну діяльність (відсторонений і залучений стиль) і за рівноправністю у спілкуванні (паритетний і домінантний стилі). Побудовано моделі прогнозу професійної ефективності ІТ-фахівців з урахуванням переважаючих стилів керівництва.
Психологічна структура часової компетентності як основа особистого та професійного успіху
(2023) Полещук, Лілія Василівна; Poleshchuk, Liliia V.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 Психологія – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова (м. Одеса), 2023. Дисертацію присвячено дослідженню психологічної структури часової компетентності. Здійснено теоретичний аналіз проблеми компетентнісного підходу до вивчення особистості та часової компетентності, виявлено основні підходи до її вивчення у вітчизняній та зарубіжній психологічній науці. Констатовано, що концепція компетентнісного підходу сприяє досягненню високих результатів у різних сферах життєдіяльності, полегшує перехід від традиційних норм оцінювання особистості до інноваційного погляду на успішність її професійного, соціального та особистого життя. Показано, що в українській та зарубіжній психології склалися наукові традиції вивчення часової компетентності особистості, серед яких особливе місце займають віковий, особистісний та професійний підходи. За критерієм часової перспективи виявлено дві групи респондентів. Першу групи склали особи, орієнтовані на майбутнє, їхня поведінка визначається прагненнями до цілей і винагород майбутнього, плануванням досягнень майбутніх цілей. Друга група представлена особами, налаштованими на минуле та сьогодення, які живуть теперішнім, спрямовані на безвідкладне задоволення потреб, але приймають минуле зі всіма помилками та спогадами. В контексті компетентнісного підходу часова компетентність розглядається як інтегрально-системна властивість особистості, яка орієнтована у своїй активності на часову розгортку, здатна керувати собою в часовому континуумі та проявляється в ситуаціях соціалізації (професійна діяльність, усвідомлена самоорганізація в часі, адаптація до чинників часу), а структурно складається з двох рівнів: процесуального, інструментального та часової перспективи як підґрунтя. Процесуальний рівень містить в собі стратегічний компонент (принципи загальної побудови глобальних життєвих планів, мотиваційна спрямованість), інструментальний рівень складається з трьох компонентів: рефлексивно-оцінного (креативність, особистісна та онтогенетична рефлексивність), операційного (динаміка намірів, рівні домагань,) та конкретно-ситуативного (цілепокладання, планування діяльності та її наслідків). Результатом розвитку часової компетентності з урахуванням її структурних компонентів є здатність особистості оперативно включатися у події соціального життя, сформованість соціальної адаптованості та задоволеності життям. Виділено чотири групи респондентів, які мають специфічні особливості часової компетентності. До першої групи з високим рівнем розвитку часової компетентності увійшли 30% загальної вибірки. Ці особи чітко усвідомлюють необхідність організації власного часу та мотивації виконання поставлених задач у встановлені терміни, розуміють актуальність упорядкування власних справ у часі, необхідність планування часу, ставлять перед собою стратегічні життєві цілі та прагнуть їх досягти. За будь-яких обставин вони прагнуть виконати запланований обсяг роботи до визначеного терміну. До другої групи з припустимим рівнем розвитку часової компетентності увійшли 37% загальної вибірки з високим та середнім рівнем усвідомлення організації власного часу, з середнім рівнями мотиваційної спрямованості на виконання завдання до встановленого терміну. Цим особам властива усвідомленість важливості чинника часу в професійному та особистому житті. Але їхні плани можуть бути не завжди цілком опрацьовані та продумані, не чітко прив'язані до часових параметрів життєдіяльності. Респонденти цього типу не завжди мотивовані на своєчасність, запізнення для них є прийнятним явищем. До третьої групи з задовільним рівнем розвитку часової компетентності увійшли 24% загальної вибірки. Особи цього типу мають низький та середній рівень усвідомлення необхідності організації часу за високої мотиваційної спрямованості на надання обсягу роботи до встановленого терміну, не вибудовують перспективних планів і не впорядковують події свого життя, але прагнуть усі оперативні справи здійснювати своєчасно та надавати результати до терміну. До четвертої групи з низьким рівнем розвитку часової компетентності були включені 9% загальної вибірки, які мають низькі рівні усвідомленості необхідності організації часу та мотивації. Представники цієї групи не організовують свій час, живуть, не виділяючи пріоритетних подій, спираючись на везіння та випадок, своєчасність виконання поставлених задач для них не є важливим показником успішності в професійній діяльності та особистому житті. Досліджено процесуальний рівень часової компетентності, ядро якого складає стратегічний компонент (принципи загальної побудови глобальних життєвих планів, сенсожиттєві орієнтації особистості, життєстійкість, цінність досягнень та загальна часова перспектива як результат розвиненої часової компетентності). Респонденти з розвиненою часовою компетентністю сприймають своє життя як спосіб набуття досвіду та готові до цього через власні помилки та перемоги. За чинниками часової перспективи констатовано тенденцію щодо слабкої спрямованості у майбутнє, але сформований механізм причино-наслідкових зв’язків змушує респондентів відповідально ставитися до можливих наслідків у майбутньому, не застрягати на рівні сьогоденного буття. Досліджено інструментальний рівень часової компетентності особистості, ядро якого складають: рефлексивно-оцінний (онтогенетична та професійна рефлексивність), операційний та конкретно-ситуативний компоненти. Рефлексивно-оцінний компонент в структурі часової компетентності дозволяє свідомо контролювати наслідки власної діяльності та рівень особистого розвитку, сформованість таких якостей, як креативність, ініціативність, спрямованість на співробітництво, впевненість у собі, здатність аналізувати та передбачувати події життя, критичне та інноваційне рефлексування та прогнозування результатів діяльності та професійно важливих компетенцій. Констатовано на статистично значущому рівні підвищення таких показників професійної рефлексивності як важливого показника часової компетентності особистості, як-от: рефлексія майбутньої діяльності (р<0,05), рефлексія спілкування і взаємодії з оточуючими (р<0,05) та загальний показник професійної рефлексії (р < 0,05). Припущено, що респонденти з розвиненою часовою компетентністю при виборі стратегії професійної поведінки в змозі аналізувати не тільки власну діяльність, але й вчинки інших людей, здатні виявляти причини та наслідки власних дій у часовій розгортці – як в минулому, такі в реальному часі та в майбутньому. Вони можуть обмірковувати свою діяльність, ретельно її панувати та прогнозувати можливі наслідки. Значення загального показника онтогенетичної рефлексії довели, що в групі респондентів розвинена здатність аналізувати власні вчинки, які вони скоювали в минулому та в сьогоденні, в реальному часі, розкривати для себе причини та наслідки прийнятих рішень та у майбутньому користуватися результатами здобутого досвіду, що дозволило зробити висновок про розвинений рефлексивно-оцінний компонент інструментального рівню в структурі часової компетентності Операційний (стійкість намірів) та конкретно-ситуативний (особливості мотивації, ступінь ситуативної корекції поведінки) компоненти в структурі часової компетентності, що характеризують загальну часову перспективу особистості. Запропонована схема вивчення часової перспективи в залежності наступних виборів від успішності попередніх проб. Варіативність часової перспективи після неуспіху істотно вища: досліджуваний може висловлювати намір підвищити претензії незважаючи на неуспіх (майбутнє), повторити спробу вирішити те саме завдання (сьогодення) чи знизити претензії, повернутися назад, на нижчий рівень (минуле). Запропонована система параметрів представляє такі особливості часової перспективи особистості, як її динамічність, особливості стратегії, стійкість, схильність до емоційної корекції, а також дозволяє виділити фактори її ситуативної динаміки. За результатами дослідження ступеня розвиненості операційного та конкретно-ситуативного компонентів часової компетентності виявлено три основні способи ситуативної побудови та функціонування часової перспективи особистості. Ці види часової перспективи відрізняються за параметрами часової стійкості, схильності до емоційної деформації, залежності від успіху/неуспіху, ступеня ситуативної корекції. Параметри побудови часової перспективи виявили кореляцію з мотиваційними особливостями суб'єкта, рівнем його домагань та досягнень. Показано, що в залежності від типу мотивації суб'єкта формуються індивідуальні особливості часової перспективи особистості. Так, залежність від типу мотивації виявляє такий параметр часової перспективи особистості, як деформація наміру з боку безпосередньо-емоційного переживання результату своєї діяльності. Ця деформація проявляється у розбіжності передбачуваного та реального виборів. Найбільш явно така розбіжність спостерігається у досліджуваних з мотивацією уникнення неуспіху і самоствердження і трохи меншою мірою у досліджуваних з мотивацією досягнення. Підтверджено, що формування часової компетентності набуває особливого значення для професійного та особистісного становлення особистості, оскільки сучасне суспільство потребує спеціалістів з розвиненою самоорганізацією, спроможних продуктивно діяти в умовах дефіциту часу, в особливих ситуаціях. Саме тому сьогодні часова компетентність розглядається не просто як особистісна властивість, але й як одна з соціально значимих характеристик людини, здатної спрямовувати свою активність, цілі та прагнення у майбутнє. Формувальна робота з розвитку часової компетентності має здійснюватися з урахуванням її особистісного походження, що проявляється у конкретній соціальній ситуації. Тому для розвитку часової компетентності важливо спиратися на механізми соціалізації як підґрунтя засвоєння індивідом соціального досвіду, усвідомлення необхідності самоорганізації в часі та адаптації до нових часових викликів діяльності. Пропонована процедура тренінгу часової компетентності містить три основні етапи: організаційний, ознайомчий та діагностично - коректувальний. В ході роботи учасники тренінгової групи опрацьовують наступні блоки питань, які мають відношення до часової компетентності: підвищення самооцінки, впевненості в собі, рівня домагань; уміння нестандартно мислити; підвищення пошукової активності, орієнтація на активну життєву позицію. формування елементів індивідуального таймменеджменту як здатності організовувати свій часовий простір таким чином, щоб вчасно робити всі справи. Перспективи подальших наукових розвідок полягають у виявленні шляхів формування окремих елементів часової компетентності в умовах професійної діяльності.

Переглянути

Перегляд Дисертації ФПСР за browse.metadata.dateaccessioned

Результатів на сторінці

Налаштування сортування